Знайдено концентрації розривів і зшивок для зразків полістиролу, опромінених ультрафіолетовими променями. Показано вплив інтенсивності опромінення та глибини опромінених зразків на характер молекулярно-масових розподілів полістиролу.

За допомогою експериментальних даних з фотохімічного зшивання поліолефінів перевірено нову методику обробки даних золь-гель аналізу. Лінійну апроксимацію результатів можна легко здійснити в середовищі електронних таблиць. Значення гель-точки враховано з максимально можливою точністю за методом найменших квадратів. Кількісно оцінено точність отриманих результатів за допомогою коефіцієнтів достовірності лінійної апроксимації.

За результатами чисельного моделювання методом Монте Карло отримано вираз, який з достатньо високою точністю описує зміни середньовагової молекулярної маси в процесі статистичної деструкції макромолекул.

Знайдено концентрації розривів і зшивок у поліпропілені, викликаних дією ультрафіолетових променів за лабораторних умов, максимально наближених до природних умов тропічної зони. Вихідними даними у визначенні концентрації розривів і зшивок були молекулярно-масові розподіли, отримані методом ГПХ. Показано вплив глибини шару опроміненого зразка, механічних навантажень і тривалості опромінення на концентрації розривів і зшивок макромолекул.

З використанням широкого експериментального матеріалу показано, що логарифм масової частки золю в радіаційно-зшитих поліолефінах лінійно залежить від логарифма дози опромінення. Лінійна апроксимація за методом найменших квадратів дає можливість визначити радіаційно-хімічний вихід зшивання макромолекул із максимально можливою точністю.

Молекулярно-масові розподіли, одержані ГПХ методом, були використані для розрахунку ланцюгових розривів та зшивок макромолекул у поліпропіленових (ПП) і полістирольних (ПС) зразках, опромінених ультрафіолетом за лабораторних умов, наближених до природних. Встановлено, що в поліпропілені набагато більше розривів і зшивок ніж у полістиролі. Для зразків опромінених протягом 4-х тижнів на опромінених поверхнях знайдені значення складають для розривів - 0,025 моль/кг (ПП) і 0,005 моль/кг (ПС) і для зшивок - 0,0065 моль/кг (ПП) і 0,0014 моль/кг (ПС).

Молекулярно-массовые распределения, полученные ГПХ методом, были использованы для расчета цепных разрывов и сшивок макромолекул в полипропиленовых (ПП) и полистирольных (ПС) образцах, облученных ультрафиолетом в лабораторных условиях, приближенных к естественных. Найдено, что в полипропилене количество разрывов и сшивок намного больше, чем в полистироле. Для образцов облучаемых на протяжении 4 недель, на облученных поверхностях найденные значения составляют для разрывов 0,025 моль/кг (ПП) и 0,005 моль/кг (ПС), а для сшивок 0,0065 моль/кг (ПП) и 0,0014 моль/кг (ПС).

Molecular-mass distributions obtained by GPX methods have been used for calculation of chain breaks and macromolecular cross-linking in polystyrene (PS) and polypropylene (PP) samples radiated by ultra violet under laboratory conditions close to the natural ones. It has been found that in polypropylene the number of breaks and cross-linkages is far more than in polystyrene.

Методом логарифмічної шкали опрацьовано експериментальні дані з пероксидно-ініційованого зшивання поліетилену високого тиску. Встановлено, що ефективний вихід зшивок макромолекул становить величину в межах від 0,229 до 1,847 молів на моль пероксиду, а ефективний вихід розривів макромолекул - від 0,012 до 0,631.

Представлено математичний опис процесу подрібнення та змішування вуглецевих волокон і термотривких полімерів за надвисоких швидкостей до утворення суміші їх порошків з об'ємним розподіленням розмірів частинок за законом Вейбулла або гамма-законом.

Проведено фотохімічне зшивання поліетилену низького тиску в присутності ароматичних фотоініціаторів. Обробку результатів золь-гель аналізу здійснено в логарифмічно-логарифмічних координатах з використанням моделювання за методом Монте-Карло. Достовірність одержаних результатів виходу зшивок і розривів макромолекул підтверджено шляхом порівняння з результатами, одержаними за допомогою рівнянь Чарлзбі-Піннера та Чарлзбі-Росяка.

Досліджено особливості фотооксидаційної деградації трьох типів поліетилену: високої густини (ПЕВГ), низької густини (ПЕНГ) та лінійного низької густини (ЛПЕНГ). Порівняння кількості розривів макромолекул показує, що ПЕНГ є у кілька разів більш чутливим до фотооксидаційної деградації у порівнянні з ЛПЕНГ і ПЕВГ. У поліетилені низької густини деградація інтенсивно відбувається на освітленій поверхні і суттєво уповільнюється всередині зразка. Для зразків ЛПЕНГ і ПЕВГ характерним є помітне зростання концентрації продуктів фотодеградації на глибині 0,3 - 0,5 мм від поверхні.

Зазначено, що компаунди на основі епоксидного олігомеру ЕД-20 і ароматичного діаміну швидко тверднуть у полі мікрохвильового випромінювання. Основні термомеханічні параметри одержаних полімерів (температура склування та модуль високоеластичності) загалом мають дещо нижчі значення, ніж відповідні параметри термічно отверділих полімерів. За термічною стійкістю одержані полімери практично не поступаються термічно отверділим аналогам.

Вивчено вплив мікрохвильового нагрівання на утворення полімерних сіток з епоксидіанового олігомеру ЕД-20 і поліетиленполіаміну. Якість затвердіння оцінено за термомеханічними властивостями, тепло- та термостійкістю одержаних полімерів. Виявлено відмінності між термомеханічними властивостями полімерів, одержаних за різних режимів мікрохвильового затвердіння. Оптимальну температуру склування та величину високоеластичної деформації композитів забезпечує прогрівання протягом 60 хв за умови потужності генератора 300 Вт.

Зазначено, що компаунд на основі епоксидної смоли ЕД-20 і фталевого ангідриду швидко затверджується у мікрохвильовому полі. За основними параметрами (температура склування, теплостійкість, міцність на стискання, мікротвердість) одержані полімерні зразки практично не поступаються полімеру, затвердженому термічно. Натомість модуль високоеластичності має помітно менші значення, що може бути результатом надто швидкого формування сітчастої структури.

Досліджено затвердіння композицій на основі епоксидного олігомеру ЕД-20 та аліфатичних поліамінів (диетилентриаміну, тетраетиленпентаміну) у мікрохвильовому полі. Якість затвердіння оцінено за термомеханічними властивостями та мікротвердістю одержаних полімерів. Установлено, що характеристики епокси-амінних полімерів визначаються режимом затвердіння, а також вибором зшиваючого агента. Надмірне збільшення потужності поля призводить до деструкції полімеру.

Визначено концентрації розривів і зшивок макромолекул у нестабілізованому, стабілізованому та пігментованому поліпропілені. Дослідження проведено під час УФ-опромінення за умов, максимально наближених до тропічного клімату. Показано вплив стабілізувальних домішок на зміну концентрації розривів і зшивок макромолекул полімерних зразків. Одержані дані дали можливість порівняти ступінь захисту полімеру за присутності стабілізатора та пігменту, а також у випадку одночасної присутності стабілізатора і пігменту протягом фотооксидаційної деградації поліпропілену.

Відзначено, що термомеханічні та термічні властивості епоксидного полімеру значною мірою змінюються у разі додавання дисперсних наповнювачів. Для аеросилнаповнених композитів спостерігається суттєве зростання температури склування та модуля високоеластичної деформації. Композити, наповнені органобентонітом, виявляють підвищену теплостійкість.

Вивчено міцнісні характеристики графітонаповнених епоксидних компаундів, отверднених шляхом мікрохвильового і термічного нагрівання. Встановлено, що міцність у разі стиснення практично однакова для полімерів, одержаних за різних режимів. При цьому суттєвою перевагою мікрохвильового нагрівання є швидке отверднення епоксиполімеру.

Індекс рубрикатора НБУВ: Л719.2-3

Рубрики:

Шаруваті пластмаси

Шифр НБУВ: Ж16871 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Прищеплені кополімери поліакриламіду до декстрану різної молекулярної маси синтезовано за допомогою методу радикальної кополімеризації з використанням солі Ce(IV) як ініціатора. Молекулярні характеристики прищеплених кополімерів розраховано за даними гель-хроматографії, пружного світлорозсіювання та віскозиметрії. Встановлено, що збільшення довжини полісахаридного ланцюга в 3,5 рази суттєво не влливає на молекулярні параметри даних кополімерів у розчині. За допомогою методу ІЧ-спектроскопії та віскозиметрії доведено, що кополімери Д-ПАА здатні сорбувати іони металів.

Приведено математичний опис процесу подрібнення і змішування вуглецевих волокон і термотривких полімерів при надвисоких швидкостях до утворення суміші їх порошків з об'ємним розподіленням розмірів частинок за законом Вейбулла або гамма-законом. Показано, що міцність при розтягу, відносне подовження при розриві та питома ударна в'язкість зразків композита на основі політетрафторетилену залежать від параметрів розподілу вуглецевих волокон за довжинами та технології одержання композиції.